Жіночий Свято-Троїцький монастир

Браїлів - селище історичне. Одне з найдавніших на Поділлі.

Свою назву воно запозичило від назви річок Брала і Рів, і в давнину містечко називалося Брагірів.

У 1768 році в Браїлові було завершено будівництво ансамблю Троїцького монастиря. В кінці минулого століття о. Ігнатій Лотоцький, який служив у Браїлівському монастирі у 1895-1898 рр., писав: "Ще здалеку привертає увагу гарний вигляд містечка і особливо великі монастирські корпуси, над якими височіють церква і дзвіниця. Брудне єврейське містечко... на деякий час применшує ваше захоплення. Зате потім ще відрадніше стає на душі, коли ви в'їжджаєте в монастирські ворота, і після шуму та брудної суєти вас охоплює непорушна тиша. Брудна вулиця змінюється чистим і просторим монастирським подвір'ям, краси якому додає тиша та новонасаджена зелень. Великий монастирський храм постає прямо напроти в'їзду в монастир. За ним тягнуться корпуси, окремі флігелі, а ще далі - господарські приміщення. Кругом чистота і порядок. Помітно старання черниць надати своїй обителі вигляд облаштованого монастиря". В монастирі було 3 храми: Троїцький (найбільший, побудований 1778 р.), Преподобних Антонія та Феодосія Печерських, Св. Миколая. Діяло училище, де навчали дівчат-сиріт та дочок дияконів.

З початком комуністичної епохи для монастиря почались важкі часи. З будинків залишили монахиням лише один. За нього їм довелося платити, бо всі приміщення радянська влада відібрала і тепер надавала на правах оренди. Монастирі навмисно почали доводити до злиденного стану. В 1925 р. в Браїлівському жіночому монастирі проживало 145 сестер, з них працездатних 53, інші 92 - старі, потребували догляду за собою. Монастир існував виключно на кошти, здобуті особистою працею: зимою - шитвом, влітку - польовими роботами у селян, в сільгоспартілях. Землю, яка належала раніше монастирю, відібрали. Весь сільгоспреманент забрав Жмеринський райколгосп у 1923 р. Єдиним засобом для існування була праця 53 осіб. Їхнього заробітку не вистачало, до того ж потрібно було оплачувати приміщення, що для монастиря було непосильним. Для сплати за приміщення збували навіть одяг, посуд, й інші особисті речі. Восени 1932 р. селяни з сіл Москалівка і Козачівка сховали частину врожаю в Браїлівському монастирі, і їх звинуватили у злочинах проти радянської влади. Серед обвинувачених була і сестра Жукова, якій інкримінували наклепи на колгоспи. Вона була засуджена до ув'язнення. ГПУ прилаштувало до цієї справи також ієромонаха монастиря Бориса (3 роки табору) і єпископа Петра, керуючого Подільською єпархією (заслано на 3 роки до Казахстану), священика Іоанна Шиповича (5 років заслання до Сибіру).

У грудні 1932 р. обласна газета "Більшовицька правда" писала: "Монастир - це кубло контрреволюції, і це засвідчує переховування в його стінах близько 1000 пудів куркульського хліба, що його знайшла Козачівська сільрада. Це кубло треба негайно провчити". Знайдений хліб відібрали, і не лише хліб. У монастиря забрали всі продукти, навіть огірки і помідори. А потім селян з оточуючих сіл примусили проголосувати за закриття обителі, яка намагалася врятувати їх від голоду.