Вінницькі "Мури"

Вінницькі "Мури" є унікальною пам'яткою історії, культури та архітектури національного значення, найдавнішою з уцілілих архітектурних споруд нашого міста. Комплекс із будівлями та залишками стін, що отримав історичну назву "Мури" розташований у прямокутнику, утвореному між сучасними вулицями Соборною, Поліни Осипенко, Володарського та Шолом-Алейхема. В історії створення та існування пам'ятки протягом століть знайшла відображення історія нашого міста і держави, вона є взірцем естетичного світогляду доби Ренесансу та бароко, окрасою та своєрідним символом Вінниці. До комплексу «Мури» входять споруди пам'яток національного значення XVII ст.: домініканський монастир (нині Свято-Преображенський собор), єзуїтський монастир (нині ці приміщення займають три установи — Державний архів Вінницької області, Вінницький обласний краєзнавчий музей, технічний ліцей). Територія комплексу об'єднана спільним муром із кутовими і проміжними баштами, із яких залишилися лише південна і західна стіни з однією проміжною і кутовою баштами зі стайнями. 
Датування "Мурів" припадає на початок XVII століття, коли Вінниця стала адміністративним та економічним центром Брацлавського воєводства з населенням близько чотирьох тисяч чоловік, що займалося ремеслами та торгівлею. Саме тому після проголошення Брестської унії (1596 р.) у Вінниці того часу з'являються діячі єзуїтського чернечого ордену. Окрім релігійної сфери, орден мав вплив на зовнішню та внутрішню політику держави, у склад якої входила Вінниччина, зокрема велика увага приділялася освіті. У 1610—1617 роках коштом старости Брацлавського В.Калиновського для ордену єзуїтів у м. Вінниці було зведено монастир за прикладом феодального замку. До головного корпусу монастиря у той час входили костьол, колегіум, монастирські приміщення та склепи. Будівля відповідала технічним і мистецьким засадам того часу, поєднувала функції храму та фортифікаційної споруди, а також мала відповідати певній ідеології. Костел побудовано за формою базиліки з кутовими баштами — витягнутого тринавного простору з підвалом, у якому містилася крипта. Могутні муровані стіни укріплені контрфорсами з боку схилу до ріки. Зовнішнє оздоблення лаконічне, ясних ренесансних форм у вигляді фронтону, пілястрів, ніш у стінах, чіткого ритму розташування вікон, деякі частини будівлі (як боковий фасад) несуть ознаки раннього бароко з використанням скромних волют та декоративних елементів. Зовнішній вигляд споруди справляє цілісне та величне враження. Стіни та башти муру продовжували аскетичну архітектурну ідею споруди. За стінами фортеці також був розташований домініканський монастир (до певного часу дерев'яний). Під час облоги обидва монастиря складали єдину оборонну систему, за стінами, що захищали військові частини, переховувалися мирні мешканці. Свою захисну функцію "Мури" виконували протягом другої половини XVII — початку XVIII століть. 
 

У середині XVIII століття під час гайдамацьких повстань мури зазнали значних пошкоджень. 
У 1774 р. польська влада після ліквідації єзуїтського ордену папою Климентом XIV конфіскувала майно монастиря і будівля була передана ордену василіан української уніатської церкви. 
Із 1776 року комплекс колишнього єзуїтського монастиря було передано до управління освіти. Невдовзі, в 1778 році, приміщення костелу зазнало пошкодження через пожежу. 
Із 1793 р. у монастирських будівлях містилися навчальні заклади: у 1814 році у відремонтованому приміщенні було відкрито губернську польську гімназію, у 1832 році тут було розміщено російську гімназію, згодом переведену до Білої Церкви. 
Під час Кримської війни (1855 р.) приміщення монастиря було пристосовано під військовий шпиталь. У 1880-х роках територія монастиря була віддана військовим частинам, які знаходилися тут до 1892 р. 
Комплекс фортифікаційних споруд тим часом зазнавав руйнації: у 70-х роках XIX ст. двоповерхові стіни, де містилися келії ченців (від головного корпусу на вул. Володарського), були під загрозою обвалу, і за рішенням губернатора були знищені. У 1891 році обвалилася стіна "Мурів" із боку головного фасаду костьолу. Щоправда, в 1901 році невелику частину приміщень було відремонтовано пожежною командою, яка тимчасово тут була розташована. 
Поновлення споруд розпочалося в 1907 році, коли було вирішено віддати приміщення для розміщення чоловічої гімназії. Під час розширення службових приміщень гімназії у 1910 році було відкрито нижню частину костелу з боку головного фасаду, яка колись була призначена для крипти. Того ж року на верхньому поверсі будівлі було влаштовано православну церкву Казанської Божої Матері. 
У 1911 р. на території комплексу було зведено будівлю для жіночої гімназії (вул. Володарського). 
Під час революційних подій, у квітні 1917 року в "Мурах" перебувала Вінницька Рада. 
Із 1920 року на території монастиря почав діяти Вінницький обласний державний архів. Після того, як було закрито Казанський храм української автокефальної церкви (1921—1938 pp.), будівля костелу також була передана обласному архівному управлінню. 
Із 1958 по листопад 1972 року у приміщенні костелу діяв спортзал "Динамо", і з 1972 року будівля передана у розпорядження обласного архіву. Із 2005 року проводяться протиаварійні та реставраційні роботи споруд обласного архіву. 
Ще однією значною частиною комплексу "Мурів" є домініканський монастир, який був заснований у м. Вінниці у 1624 р. (за іншими джерелами, у 1621 p.). Фундатором монастиря був С. Черленковський. У 1647 році будівлі монастиря були дерев'яні, оточені кам'яними мурами зі стрільницями. Про фортифікаційну якість споруди свідчить те, що військо Яна Собеського у 1671 році взяти "Мури" не змогли. 
У 1758 р. на місці дерев'яного костьолу на кошти графа М. Грохольського було зведено муровану споруду костьолу за принципом тринавної базиліки. В основі планування — прямокутник із невеликими напівкруглими виступами на бічних фасадах. Під спорудою розташована крипта, хрещата у плані. Келії ченців були прибудовані до вівтарної частини костелу у 1675 р. на замовлення М. Грохольського. У комплексі з костелом утворений замкнений внутрішній двір. Домініканський монастир був зведений у час розквіту барокового стилю, коли були досягнуті найвиразніші та найпоказовіші його форми. Костел здається досить компактним, кожна його архітектурна і декоративна деталь відповідає бароковій естетиці. Стіни споруди мають виразні за пластикою вигини, головний фасад декорований виступами, нішами, пілястрами, атики фасадів мають складну архітектоніку, основними декоративними елементами є волюти та вази-балясини, що поєднує пам'ятки єзуїтського та домініканського костьолів. 
У 1805 р. у монастирі було розміщено навчальний заклад (народне училище). 
Домініканський монастир у м. Вінниці було скасовано у 1832 р. і в 30-х роках XIX ст. будівлю костелу було переобладнано для розміщення православного Преображенського собору, а крипту — для церкви Св. Козьми та Дем'яна. У 1839 р. костьольна будівля отримала дзвіницю та купольну баню. Собор ремонтували у 1839, 1894—1895-х роках. 
У 1947 році на території комплексу знаходилися: собор, соборні приміщення, двоповерховий будинок із квартирами, одноповерховий будинок майстерень, склади і стайня будтресту. 
29 січня 1962 року рішенням Вінницької міської ради храм було вилучено у православної общини. У приміщенні храму влаштовано спортзал "Авангард", який діяв із 1962 по 1980 роки. 
Рішенням міськвиконкому від 1 грудня 1981 р. за погодженням із Держбудом УРСР приміщення храму було передано обласній філармонії. У квітні 1985 р. у цьому приміщенні було відкрито концертну залу камерної та органної музики, який існував до листопада 1991 року. На підставі рішення облвиконкому від 25 жовтня 1990 р. органний зал було закрито, а приміщення передано громаді Української православної церкви Московського патріархату за розпорядженням представника Президента України у Вінницькій області Миколи Дідика від 23 лютого 1993 р. 
26 червня 1967 року рішенням Вінницької міської ради територія господарського двору «Мурів» була передана Вінницькому обласному краєзнавчому музею для влаштування там етнографічної експозиції під відкритим небом («Подільська архітектура»). Та проект не було реалізовано через негативний результат геологічної експертизи, яка виявила значні підземні пустоти, що не дозволяє вести там будь-яке будівництво. 
На сьогодні на території комплексу "Мури" збереглася мурована стіна з боку вулиць Поліни Осипенко та Володарського. Мури зведені з червоної цегли на вапняному розчині, фундаменти кам'яні. З боку вул. Поліни Осипенко мурована стіна укріплена контрфорсом. Стіни мають стрільниці. Південно-західна башта на розі вулиць Володарського та Поліни Осипенко мурована з червоної цегли, у плані квадрат з округлими кутами. Башта має один ярус, стрільниці, високий розширений донизу кам'яний цоколь, декорована пілястрами. Зведена у формах раннього бароко. Як пам'ятка монастирської фортифікаційної архітектури має унікальне значення.