Унікальна алея вікових лип, яка не має собі аналогів в Україні.

Надзвичайна історія — шлях і липи. Сьогодні важко визначити, що раніше з'явилося: дорога чи липи. Існує багато легенд про липову алею.

Та незаперечне одне: ця рукотворна пам'ятка природи унікальна не тільки для Вінниччини, але і для всієї України. У межах Вінницької області алея тягнеться від с. Дяківців Літинського району через Вінницю на Немирів і далі до Тульчина. Ніби зеленим поясом вона охоплює область із заходу на схід протягом 140 км. Алеї понад 250 років, а окремі дерева перейшли за 300-річний вік. Проте це той випадок, коли старість прикрашає. Казкові форми стовбурів і величезні крони надають алеї неповторної краси.

Мимоволі виникає запитання: хто і коли створив цю красу? Точної відповіді немає, лише легенди ходять різні. Частіше розповідають, що липи висаджені за «височайшим» велінням Катерини II. Подорожуючи з прусськими, французькими та іншими послами на південь через Поділля, вона дала наказ своїм фаворитам Мамонтову і Потьомкіну обсадити всю дорогу деревами, щоб показати іноземним послам красу «своїх» земель. Там, де проїжджала царська свита, солдати висаджували дерева, а потім викопували їх і пересаджували в тих місцях, де ще не проїжджала Катерина II.

Інша легенда свідчить, що липи висадили суворовські солдати. Ширина дороги між липами відповідає ширині розгорнутого строю, і дорога закінчується в Тульчині, де квартирувала армія О. В. Суворова. Ця легенда, мабуть, породжена любов'ю народу до знаменитого полководця та його чудо-богатирів, а можливо, і як противага першій легенді. Катерина ІІ ніколи не користувалася повагою серед бідного люду. Проте важко пояснити, чому саме липи (а не дуб, граб, клей чи інші дерева) висаджували солдати. Для створення липової алеї тільки в межах Вінницької області потрібна не одна тисяча лип-однорічок, а в навколишніх лісах липи мало. У Тульчині Суворов перебував лише один рік. Чи не однаково йому було, що висаджувати, а тим більше, що в інших місцях служби Суворов подібних алей не створив?

Деякі історики доводять, що липи висадили наші земляки в часи відродження України після визвольної війни українського народу в 1648—1654 роках. Це можливо. Старожили пам'ятають, що прекрасні липи прикрашали не тільки вінницький гостинець (так колись називали шлях через Літин на Вінницю) і велику дорогу до Брацлава, а також інші дороги та вулиці міст і сіл. Поодинокі 200-300-річні липи зустрічаються скрізь по області.

Найбільш імовірною є версія про те, що основна частина липової алеї була посаджена в кінці XVII та в першій половині XVIII століть. Після 1667 року Брацлавщина (історична область, що займала територію теперішньої Вінницької та частину Хмельницької областей) за Андрусівським перемир'ям 1667 року знову відійшла до Польщі. Польські магнати повернулися до своїх маєтків і намагалися твердо закріпитись на Подільській землі. Вони швидко розбудували міста Брацлавщини: Вінницю, Шаргород, Могилів, Літин, Тульчин, Янів, Межирів та інші. У маєтках створювали прекрасні парки, особливо починаючи з кінця XVIII століття. Для цього із Західної Європи спеціально виписували вчених-садівників. Останні і могли створити розсадники, виростити ту кількість лип, яка була потрібна, щоб обсадити дороги.

Вчені-садівники знали, що липа своїм довголіттям сягає тисячі років, має гарну крону і є чудовим медоносом.Основна частина алеї була висаджена у XVIII столітті. У восьмій грамоті великих князів литовських за 1430 рік згадується, як князь Свидригайло розпорядився, щоб для позначення кордонів землеволодінь «грані на липах були витесані». Вік окремих дерев досягає зараз 500-600 років. Це дає можливість припустити, що перші посадки лип були зроблені ще на початку XV ст., а потім протягом віків і особливо у XVIII ст. була створена основна частина алеї. Можна назвати і творця її — це мозолисті руки наших земляків-подолян, що здавна люблять природу землі подільської, прикрашають її садами, парками та алеями.

​Відходять у далеке минуле століття, а липова алея росте, і ще не одне покоління людей буде радувати красою розкішних крон за умови бережливого ставлення до неї. Липова алея взята під охорону і включена в реєстр заповідних об'єктів Вінницької області. Проте цього мало. Тільки планомірна посадка нових дерев, лікування пошкоджень старих, бережливе ставлення до них під час будівництва і ремонту дороги може зберегти цю рукотворну красу. Створена людиною алея повинна відчувати доброту її та ласку не час від часу, а постійно. Тоді вона порадує своїм цвітом і красою ще не одне покоління людей.